Богдан Кебало повернувся з Німеччини, щоб воювати за свою країну
“Одразу після поранення я не втратив свідомості. Навпаки, у мене наче включився холодний розум. Я чітко розумів, що необхідно робити. Спочатку почав себе обдивлятись, шукати пошкодження на тілі. Глянув, що неприродно криво висить моя рука. Тоді зайшов за будинок, у безпечне місце, наклав собі турнікет. Вже після цього разом з товаришем пішли на точку евакуації”,— так про момент після травмування розповідає 23-річний Богдан Кебало з Конотопу.
Каже, що болі спочатку взагалі не відчував. Мабуть, думає, через високий рівень адреналіну у крові. Наш мозок доволі розумний. У стресових ситуаціях він часом дуже цікаво і дивно себе поводить. Виявляється, під час шоку мозок активує ряд захисних механізмів, які допомагають зменшити стрес і зберегти життя. Один з таких інструментів — це випуск адреналіну, гормону, який збільшує частоту серцевих скорочень, кровотік до м’язів і збільшує спритність. Як у випадку з Богданом, це допомогло швидко відреагувати на небезпеку та зберегти своє життя.
“Коли потрапляєш у зону бойових дій, головне, повністю усвідомити все, що відбувається навколо. Насамперед, навчитись не панікувати. Цю навичку можна виховати у себе. Вона дуже допомагає тримати себе у руках в психологічному плані. Спочатку, по собі знаю, боїшся голосних та різких звуків. Далі звикаєш”, — ділиться досвідом молодий захисник.
Чоловік розповідає, що коли під час евакуації в авто надавали першу допомогу, вже тоді змирився з ампутацією руки. Поранення кінцівки тоді виглядало наскільки жахливо, що інших варіантів, по логіці, не передбачалось. Але талановиті українські лікарі, які мають ще з 2014 року досвід у рятуванні найскладніших травм, дали шанс на порятунок. Повідомили, що будуть рятувати, адже нерви залишились цілими.
До початку повномасштабного вторгнення агресора Богдан працював у Німеччині. Коли почали у лютому бомбити Україну, він тоді був на роботі, взагалі без зв’язку. Розповідає, що до нього підходили співробітники, розповідали про початок ескалації. Він спочатку взагалі не міг зрозуміти, про що вони. У голові взагалі не складалась картинка, як таке може статися. Як у сучасному світі хтось може дозволити собі вночі засипати ракетами цілком мирні міста?
Керуючись патріотичними мотивами, розповідає, вирішив їхати додому, як тільки з’явились гроші на білет. Рідним про своє рішення не повідомив, точно знав, що будуть проти й почнуть відмовляти від цього. Чоловік вже мав попередньо військовий досвід. Після строкової служби він підписав контракт. У такому молодому віці вже мав практику перебування в зоні ООС.
Богдан каже, не сповідався, що війна з Росією перейде в таку агресивну фазу. Тому вирішив займатись своїм життям, вирушив за кордон. Але коли в Україні розпочались нападницькі дії з боку сусіда, залишатись осторонь не міг.
Поранило захисника у Бахмуті 9 лютого. Коли був з побратимами на бойовому виході, розірвалась ворожа граната. Його відкинуло вибуховою хвилею. На правій руці переламало кістки, добряче заділо ліктьовий суглоб. Через пошкодження грудної клітки утворився пневмоторакс.
Щоб евакуюватись, Богдан з товаришем йшли пішки. Далі чекали понад 4 години, щоб авто їх забрало. Він намагався терпіти біль і залишатись у свідомості. Але думки про ампутацію кінцівки все ж закрадались. Рука виглядала кепсько — суцільне місиво з переламаних кісток та порваних м’язів.
Зараз поранений знаходиться у Здолбунівській міській лікарні. Медики зробили йому вже 10 операцій. Завдяки програмі #ВрятуйКінцівку талановиті лікарі скріпили зламані кістки титановими пластинами. Чоловік розповідає, що вже може ворушити пальцями. Лікоть ще не розгинається, адже були суттєві пошкодження суглоба. Попереду у молодого захисника ще складні оперативні втручання.
Він сподівається, що зможе швидко одужати й, завдяки рекомендаціям лікарів, відновити кінцівку повністю. У нього купа планів на життя. Має надію, що ще допоможе побратимам вигнати ворога з нашої території. А далі мріє відкрити власну справу і насолоджуватись життям у мирній країні.
