Важкопоранений Сергій перебував 5 днів на полі бою, поруч з ворогами, доки його не знайшли розвідники

Те, що 37-річний Сергій Возняк з Івано-Франківська вижив після поранення, можна вважати неймовірним дивом. Він пʼять днів залишався на полі бою без води, їжі, ліків, поруч з окупантами. Втратив надію на порятунок, терпів нестерпний біль у травмованих ногах. Не повірив своєму щастю, коли його таки знайшли розвідники.

Майже 250 тисяч гривень необхідно зібрати учаснику національної програми #ВрятуйКінцівку, започатковану благодійним фондом “Здоровʼя українського народу”. Сума для операції необхідна терміново, адже затягування часу дуже впливає на те, чи вдасться таки врятувати ногу.

Історія чоловіка схожа на фільм, адже деякі моменти здаються нереальними. Навіть сам Сергій дивується, як зміг пережити ті дні болю, відчаю та приреченості. Цей захисник — справжній герой, який пройшов пекло, але маючи відвагу та витримку, не здався.

“До повномасштабного вторгнення я працював у будівельній сфері, але у квітні 2022 року вирішив йти добровольцем. Пішов до військкомату, бо не міг спостерігати за тією бідою, яка коїться в країні. Я чітко розумів, куди йду і для чого. Спочатку був майже два місяці на навчанні, злагоджені. Потім з підрозділом виконували завдання на Запорізькому напрямку. 

Моя посада — водій. Але тоді “на нуль” ходили і водії, і кухарі… По бойовому розпорядженню ми направились в район Роботиного. І утримували позицію чотири доби. Коли вже виходили, нас постійно потужно обстрілювали. Отримав поранення 30 вересня. Було багато осколків у обох ногах аж по пояс. На лівій кінцівці ампутувався великий палець. На правій — розтрощений суглоб, ампутовані два пальці, вибито кістки майже 10 сантиметрів. Так сталось, що перебував на полі бою аж до 4 жовтня. Сам, без води, їжі, медикаментів.

Я одразу зрозумів, що поранений. Прямо під обстрілами накладав собі турнікети. Ворог йшов на штурм, тому майже добу не зупиняючи поливав нас вогнем. Нас було 16 людей на позиції. Я так розумію, що з усіх вижив тільки я. Тоді окупанти вже зайшли до нас, тому забрати вбитих та поранених не було можливості. 

Я лежав у окопі. Там є таке заглиблення, називається “лисяча нора”. Там ще було сміття, тому в ньому мене не видно було. Перебував весь час там, поки дивом через 5 днів мене не знайшла розвідка і витягла. За ті дні я вже не вірив, що взагалі зможу вибратись звідти й вижити. Я чув, бачив росіян, які ходять поруч, сідають на перекур. Не злічити моментів, скільки разів я прощався з життям. 

Турнікети на моїх ногах були всі ці дні, тому це щастя, що кінцівки все ще вдалось зберегти. Вони були китайськими, я не досить добре затягнув їх, тому кров продовжувала циркулювати. Всі ноги практично були в личинках, опаришах. Лікарі казали, що то й добре, бо вони їли змертвілу тканину, уповільнювали процес гниття, чистили рани. Вночі на кров прибігали щурі. Берці я розрізав, бо кінцівка майже на шкірі висіла, тому вона була гола. Пацюки на неї сідали, щоб гризти. 

Телефон був зі мною, але там немає ні мережі, ніякого зв’язку, нічого. Він мені слугував, щоб орієнтуватися хоча б, яка година. Я навіть словами не можу передати відчуття, коли мене знайшли. Просто коли в людини з’явився шанс вижити — це неоціненно. 

Лікарі були шоковані, коли побачили, що я з турнікетами на ногах був скільки днів. Як тільки мені наділи кисневу маску, одразу втратив свідомість на багато годин. Прокинувся, зрадів, що мої ноги були на місці, не ампутовані. Ліва кінцівка заживає, хоча там було багато осколків та наскрізна рана. А от збереження правої ще й досі під питанням. Там дуже великий дефект —  8-10 сантиметрів кістки немає. І повністю зруйнований суглоб. 

Якщо вдасться зібрати цю величезну суму, лікарі ставитимуть біоскло та протез суглоба. Нога буде ніби заблокована знизу. І такий буде ніби свій протез, просто для упору. Ця важлива операція стане вже восьмою від моменту поранення. Зараз я практично весь час на візку або на ліжку. Пересуватись на милицях можу лише на невеликі відстані. Але якщо таки поставлять біоскло, я з часом зможу навчитись знову ходити на своїх кінцівках. 

Я вдячний лікарям, які розповіли мені про національну програму #ВрятуйКінцівку. Тепер завдяки благодійному фонду “Здоровʼя українського народу” я маю надію, що зможу зберегти свої ноги навіть після всього пережитого. Це шанс, який не хочеться втрачати.

Біля мене зараз постійно знаходиться моя дружина. Вона підтримує у всьому. Звісно їй теж дуже тяжко переживати все це. Я був офіційно зниклий безвісти й рідні вважали, що я вже не повернусь. Але Бог розпорядився по-іншому. Зараз чекаємо на відновлення здоровʼя. Повернутись до справи, якою займався до повномасштабного вторгнення, вже не вийде з такою фізичною формою. Але з часом буду задумуватись над відкриттям власної справи. Адже життя подарувало мені другий шанс”, — Сергій Возняк.